Знаєте, от правильно люди кажуть – на чужині ти щастя не знайдеш. Але мені здається, що в рідному будинку я також нещасна.
Отож, 7 років тому я вирішила поїхати на заробітки в Німеччину. Не можу сказати, що грошей не вистачало, але хотілося більшого достатку. Не завадив новий ремонт, утеплити квартиру, зробити якесь перепланування. Та і в мене був син Матвій. Він якраз поступив на 1 курс, коли я поїхала. Повністю довірила йому житло, він вже дорослий та самостійний хлопець.
Хоча у сина була стипендія, але я пересилала йому гроші. Ну, там на новий одяг чи ноутбук для навчання. А потім, як Матвій знайшов роботу, то відкладала гроші йому на машину, передавала автобусом якісь крупи, макарони, солодощі, подарунки.
Не можу сказати, що робота у Німеччині виявилася казковою. Я не знала мову, спілкувалася ламаною англійською або ж російською. То на холодному цеху фасувала м’ясо, то покоївкою підпрацьовувала. Графік був такий шалений, що я не витримувала. І за це здоров’я мені спасибі не сказало.
Тому я вирішила повернутися до України. Знала, що син вже живе з дружиною у нас. Вони весілля не робили, просто розписалися і все. Одружені вже другий рік. Я не мала нічого проти, щоб молодята жили у нас. Добре, що квартира не пустувала, а здавати в оренду незнайомим людям я не дуже хотіла.
І от коли я приїхала, то дітки зробили мені “сюрприз”. У нас були шалені борги за воду та світло. А ще в будинку поставили домофон, тільки наша квартира одна не здала гроші. Я неприємно здивувалася, адже у Матвія та Ані високі зарплати.
– Ну мамо, ми забули заплатити, – виправдовувався син.
Я вирішила заплатити всі борги за них. І коли віддала гроші за домофон – то поведінка невістки геть чисто змінилася. Якщо до того Аня добре до мене ставилася, телефонувала у Скайпі, розпитувала мене, як справи, вітала зі святами. То потім навіть не говорила, хоча ми жили в одній квартирі! Може дорікати, що я роблю каву у її чашці, голосно ходжу зранку, заважаю їй працювати.
– Ви можете скрутити телевізор? Я геть нічого не чую через вас! – кричала невістка. Могла навіть постукати у стіну.
Син взагалі не звертав увагу на таку поведінку Ані. Єдине, що від нього почула “ну це в неї такий характер, вона дуже різка”. Але Аня могла найти хоча б краплю совісті та поваги до мене, я не чужа людина.
Якось я підслухала, як Аня ввечері скаржилася Матвію:
– Була на заробітках, а нам нічого не купила. Теж мені, мама називається. Невже їй так важко купити окреме житло?
Здається, Аня забула, що я заплатила за них борг, до того висилала їм гроші. Машину вони купили за мої єврики!
Але ідея з житлом мені дуже сподобалася. Якраз у сусідньому будинку одна знайома продавала свою однокімнатну квартиру. Я зайшла до пані Олени, пояснила ситуацію, домовилися за досить хорошу суму. Мені відкладених грошей якраз стало ще на ремонт.
Тільки от Аня та Матвій знову на мене розлютилися.
– Мамо, ти справжня егоїстка! Не могла нам нову квартиру купити? Тільки про себе і думаєш! – кричав син у слухавку.
І зараз ми взагалі не спілкуємося, хоча живемо на одній вулиці. Якщо Аня чи Матвій мене бачать – то навмисне дорогу переходять та навіть не вітаються. Але я не розумію, де знову провинилася? Мало того, що всі ці роки їм гроші надсилала, то тепер ще й егоїсткою вийшла!
Однак, не можу сказати, що мені дуже погано. Я влаштувалася кравчинею в одне ательє, грошей вистачає. Завела собі котика, Мурко тепер мій сусід. Тільки от за дітей серце дуже болить. Невже я заслужила на таке ставлення?
Чесно, не знаю, що робити далі. Бо от рано чи пізно у Матвія та Ані будуть дітки. А я хочу зі своїми рідними онуками бачитися. Тільки розумію, що син піде на примирення тоді, як я куплю їм квартиру. Але чим їм та двокімнатна не подобається?
Не очікувала такого нахабства від рідного сина. Краще б я взагалі в ту Німеччину їхала, менше проблем було б.