– Що це? – Де? – “ДНК-лаб”, “ймовірність батьківства”… Ти що? Не віриш, що Петрик – твій син?!

Згадую, що накоїв 5 років тому, аж тремтіти починаю. Шкодую за свої вчинки, які наробив через дурну голову, але ж вже нічого не повернути. Хоч волосся на собі виривай.

Ніколи не забуду той день, коли я дізнався про те, що стану батьком. Тетяна мене просто шокувала позитивним тестом на вагітність. Як таке могло статися?!

Невже кохана нагуляла дитину? Вона ж присягалася мені, що п’є таблетки, і проблем в нас точно не буде. Ми не могли так прорахуватися.

День за днем, підозри підсилювалися. Чому я себе так накрутив – гадки не маю! Таня ніколи не давала мені приводів для ревнощів. Я до останнього сподівався, що вона зробить правильний вибір, але одного вечора дівчина заявила:

– Буду народжувати і крапка!

Ось так у нашій родині з’явився Петрик. Малюк такий кумедний, але чомусь на мене не був схожим. Носик пухкий, немов картоплина, губки тонкі і колір очей інакший. Я не став на пряму ділитися підозрами зі своєю мамою, а тільки легко їй натякнув:

– А чому дитина на мене не схожа?

– Та він ще малюк. Ось підросте і побачиш, що це буде точно твоя копія. Ти на початку також мав інші риси обличчя!

Але сумніви зжирали мене з середини. Уважно дивився на малюка, а голос у голові повторював: “зроби тест, зроби…”

Через місяць я не витримав. Взяв малюка “на прогулянку” , а сам поїхав у лабораторію.

– За тиждень будуть результати, ми їх надішлемо на електронну пошту, – сказала лікарка.

Всі ці дні я не міг спокійно їсти і спати. Що ж буде? А раптом це дійсно не моя дитина…

Тоді працював вдома, як побачив сповіщення на екрані ноутбука від “ДНК-лаб”. Я дістав заспокійливі пігулки, набрав стакан прохолодної води та відкрив сторінку:

“Ймовірність батьківства – 99, 9%”.

Петрик мій синочок! Я на радощах аж підстрибнув з крісла та почав танцювати.

Однак, залишив ноутбук ввімкнений. І до кімнати зайшла дружина, щоб протерти пилюку за моїм робочим столом.

Спершу вона довго мовчала, але сльози котилися по її щоці. Далі підійшла та дала мені ляпаса по щоці.

– То ось так ти мені довіряєш? Такої підлості не чекала від коханої людини.

Я кинувся їй у ноги, просив не йти, тримав за руки, але Таня тільки відштовхнула та почала збирати речі.

– Не наближайся до мене, не смій навіть торкатися! Я бачити тебе не хочу!

Тетяна швидко зібрала речі, взяла сумку й Петрика та викликала таксі.

А через тиждень я отримав від неї повідомлення:

“Подаю заяву на розлучення. З сином ти можеш бачитися, якщо є бажання. Але про мене забудь назавжди”.

Я всіляко намагався її повернути – писав, приїздив з квітами, плакав та стояв на колінах. Але Таня дивилася на мене таким порожнім поглядом ніби ніколи не любила….

Петрикові я намагаюся дати все найкраще – іграшки, приватний садочок, одяг, відпочинок на морі. Тільки Таня навіть не хоче виходити в кімнату, коли приїжджаю за сином. Сподіваюся, що Бог колись простить мені такий гріх, та я спокутую провину!

Чоловік заслуговує на другий шанс? Чому?