Якщо ви думаєте, що кожна жінка радіє онукам, то ви дуже сильно помиляєтеся. Коли я дізналася, що моя донька чекає на дитину, мало не зомліла.
Одразу згадала собі ті темні часи, коли від мене пішов чоловік. Я залишилася з маленькою дитиною зовсім сама. І як я могла не зрозуміти, що Дмитро ще не готовий до подружнього життя?
Що було робити? Довелося вийти на роботу. Добре, що з дитиною погодилася посидіти стара сусідка. Баба Клара добре мене розуміла і щиро співчувала, бо й сама була в такій ситуації.
Я й оком не змигнула, як донечка Міла стала зовсім дорослою. Репетитори, випускні вечори, одяг – звідки на все це брати гроші, я гадки не мала. Але з усіх сил старалася, щоб дати дитині все, чого вона тільки потребувала. Сама ходила на роботу в подертих черевиках і старих кофтинках, які давно вже протерлися всюди, де тільки можна.
Мілочка росла справжньою красунею. За нею не упадали хіба дуже ледачі. Хтось чергував під нашими вікнами та співав серенади так “романтично”, що сусіди погрожували викликати поліцію. Хтось таємно надсилав букети з троянд чи піонів. Навіть були хлопці, які дарували путівки закордон, новий телефон, шубу, вечері у ресторані.
А я собі з того тільки раділа. Може, хоч у моєї донечки доля по-іншому складеться. Не буде копійку до копійки рахувати, щоб себе прогодувати.
Але всі мої сподівання і мрії не були виправдані. Вона по вуха закохалася в якогось бідного студента, в якого не було й копійки за душею.
– Мамо, я його кохаю. І на гроші мені байдуже! – казала Міла.
І вони одразу розписалися після закінчення університету, весілля не робили – звідки у бідного студента гроші на таку розкіш? Стало шкода Мілу та я запропонувала, щоб молодята переїхали до мене жити. Все-таки, трикімнатна квартира, центр міста, є всі необхідні зручності.
І вже через 2 тижні донька сповістила “радісну” звістку:
– Мамо, я вагітна!
Однак, я думала, що молодята спершу стануть на ноги, відкладуть гроші на власний будинок чи хоча б машину. Але ні. Вася працював охоронцем на будівництві, казав, що це тимчасово, поки не знайде кращого варіанту. А про Мілу я мовчу. Хто захоче брати на роботу молоду студентку, яка ще й до того без досвіду та вагітна?
По копійчині, молодята відкладали на малюка. І я внесла свою лепту – купила їм нову коляску, одяг, іграшки та ще деякі дрібниці. А батьки Василя нічого не дали. Мовляв, у них в селі своїх турбот вистачає. Навіть на виписку з пологового не приїхали.
Глибоко в душі я сподівалася, що до Міли та Василя прийде колись розум. Не треба думати, що я погана бабуся – допомагала сидіти з Олежиком, гуляла з ним у парку, поки донька відпочивала від материнства. Давала їй спати до обіду, сама прибирала та готувала їсти.
Але через 6 місяців немов грім серед ясного неба – знову вагітна. Всі подруги мене вітали, казали, що це таке щастя. Я ж мило всім посміхалася, але подумки лаяла доньку. Ну що вона собі думає? У неї є хоча б крапля мізків у голові? Думає, що буде все життя на моєму горбі їздити?
Нещодавно ходили на УЗД – буде двійня. Ох, мені так погано стало у кабінеті, що ледь не втратила свідомість.
– Ну ви, бабусю, від щастя так перехвилювалися! – жартує лікарка.
– Так, від щастя, – ніяково посміхаюся.
І ось вже який день я не можу спокійно спати – все думаю про Мілу. А чи правильного чоловіка вона обрала? Вася так безтурботно думає про малюків. Жартує, що не вистачатиме грошей, то поїде в Польщу на заробітки. Ага, і всі турботи скине на мене.
Можливо, тут і моя провина є? Адже я з самого дитинства підносила все Мілі на золотій тарілочці…Не навчила, як правильно заробляти гроші, якою працею вони дістаються. А Вася? Що вона в ньому знайшла?
На вашу думку, хто винен у цій ситуації?