Мені було всього 5 рочків, коли тато пішов з сім’ї. Я плакала, кидалася йому на шию і благала, щоб він залишився з нами. Він тільки обійняв мене і пообіцяв, що буде приходити в гості, гуляти зі мною.
Я не розуміла, чому все так сталося, картала себе, поки не дізналася про те, що наша сім’я розпалася через маму. Вона зрадниця!
Я переконалася в тому на власні очі. Після того, як пішов татко, мама часто приводила до хати якихось чоловіків, вони випивали, сміялися, а потім залишалися на ночівлю.
Одного вечора вона зібрала у пакет мій одяг.
– Мамо, ми до тата їдемо?
– Ні, доню! Ще краще! Ти ж так про це мріяла!
Почала аж від щастя стрибати
– Але треба взяти все необхідне. Ні, конструктор залишаєш тут. І альбом також. Добре, зайчика можеш взяти з собою!
Потім ми спустилися на вулицю, надворі було дуже пізно, у деяких будинках не світилося світло. Мама викликала таксі, посадила мене на заднє сидіння та ми поїхали. Друзі розповідали, що вони на море летіли літаком дуже довго. А я машиною доїду! Ось це так швидкість. Всі у школі заздритимуть, навіть старшокласники.
Ми вийшли біля приватного будинку з великою огорожею.
– Ти почекай, я дещо забула купити.
Я кивнула головою. Мама натисла на кнопку дзвінка, заскочила у таксі та поїхала геть. А я стояла на вулиці та обіймала свою іграшку.
– Ніка, це ти? Лишенько, невже замерзла, заходи! – сказала бабуся Тома.
Я любила свою бабусю. Вона часто приносила мені іграшки та солодощі. І, до речі, саме вона подарувала мені цього зайчика.
– Мама сказала, що ми їдемо на море, але вона забула дещо та скоро повернеться. А ти також поїдеш з нами на відпочинок?
Бабуся тільки похитала головою та видихнула. Я дуже втомилася, тому пішла спати. Рано прокидаюся та чую знайомий голос.
– Ти покинула її, як непотріб. Тобі не соромно? Так, це моя дитина, але ти її рідна мати!
Це був татко. Він стояв на кухні та говорив по телефону. Тоді я зрозуміла, що ми не їдемо на море. І, здається, тепер житиму з бабусею.
Я не хочу розписувати, яким у мене було дитинство і так далі. Скажу одне – мама більше не з’явилася у моєму житті. А бабуся з татком дали мені тільки все найкраще. Нові іграшки, одяг, школа, садочок, університет.
Зараз мені 25. Вже маю своїх дітей та коханого чоловіка. Тато часто приїжджає до мене у гості з Марго – його жінка. Я тепло прийняла її у родину. Бачу, як татусеві з нею дуже добре, він немов помолодшав на 10 років. Ще й Марго буде добре ставиться до моїх дітей. Вони вже почали її мимоволі називати “ба”.
Бабусі Томи не стало рік тому. Вона заповіла мені у спадок свою двокімнатну квартиру, у якій ми зараз проживаємо з чоловіком.
Одного дня я гуляла на майданчику з дітками. Сиджу на лавці, малюки граються у піску. І тут до мене підсідає стара жінка, одягнена у старий одяг. Ще й несло алкоголем та сигарками.
– Ніко, це я, твоя мама, – чую тремтячий голос.
Я обернулася. Мама дивилася мені просто в очі, які наповнювалися слізьми.
– Пам’ятаєш мене? Я тоді віддала тебе татові, бо він погрожував судом і хотів силоміць тебе забрати. А зараз у мене нема навіть даху над головою…
Мені стало гидко дивитися на неї. Жовта шкіра, вибиті зуби, синець під оком. У що вона перетворилася через алкоголь?
– А це твої діти? Такі кумедні. Нехай підійдуть до бабусі, я хочу їх обійняти.
Але я різко піднялася з лавочки:
– Ви помиляєтеся, я не Ніка. А ще раз побачу вас на майданчику – викличу поліцію, негайно забирайтеся геть!
Мама жалісливо глянула на мене, а потім заплакала.
– Діти, негайно додому! Охороно, ви де?
Молодий охоронець нашого району взяв маму за руку та вивів геть.
Ні, мені не соромно, що я так вчинила з мамою. Це їй повернулася бумерангом та ніч, коли вона вирішила здихатися мене…Не хочу її ні бачити, ні чути. Нехай зараз сама розплачується за свої гріхи.
А ви б дали другий шанс такій матері? Чому?