Все життя думала, що маю міцну і дружну сім’ю, але дуже помилялася…
З першим чоловіком у нас не склалося… Хоч ми і розійшлися, але зла я на нього не тримаю. Зараз виховую сина Павлика. Він у мене такий хороший хлопчик, навчається у другому класі. Не можу ним натішитися – він найкраще, що є в моєму житті.
Зустріти своє кохання вже й не сподівалася. Хіба хтось зверне увагу на жінку з дитиною?
Але 2 роки тому сталося диво – я зустріла Мирона. Він мені одразу сподобався – веселий, розумний, мужній. Як же мені тремтіли руки, коли я розповідала йому про сина. Але, на мій подив, така новина його зовсім не злякала, навпаки, він хотів з ним пошвидше познайомитися та навіть купив велику машинку на пульті керування. Я бачила, що Мирон хороший чоловік, тому ми швидко почали жити разом та вже через декілька місяців розписалися. Однак, здається, що після того дня його стосунки з сином дуже змінилися.
Річ у тім, що зараз у нас двомісячна донечка Христинка, тому я вийшла у декрет, а всю родину на собі тягне Мирон. На щастя, нам вистачає грошей і на продукти, і на одяг для дітей. Часто гуляю у парку, який знаходиться неподалік від нашого будинку. Там багато атракціонів, продають солодку вату чи морозиво. Тому інколи можу купити синові солодощі.
Але такі “покупки” дратували Мирона.
– Хіба це обов’язково щоразу купувати? Малий може обійтися без солодкого! – дорікав чоловік.
Через такі дурниці ми почали часто лаятися, сваритися. Він рахував кожну копійку, яку я витрачала на сина. А для Христі нічого не жалів. Міг після роботи зайти у магазин та купити донечці іграшку чи смаколики. Я не розуміла і боялася, що така поведінка буде засмучувати сина. Хочу, щоб наших дітей Мирон любив однаково!
Декілька днів тому я прибирала у квартирі. Чоловік був на роботі, син в школі, а донечка тихо спала. Вирішила перебрати старі папери, платіжки за комунальні послуги. Відчинила тумбочку Мирона та побачила невеликий блокнот, на обкладинці написано “витрати”. Цікавість взяла гору, я сіла на підлогу та почала все читати. Краще б я просто викинула той зошит геть!
Виявляється, що чоловік майже рік часу веде облік витрат на мого Павлика! І все рахує до копійки – продукти, одяг, іграшки. Навіть проїзд у транспорті! Чесно кажучи, не очікувала такої підлості від Мирона. Адже колись він казав, що радо приймає мене та сина у родину, а тут таке… Мені стало образливо за Павлика, адже я думала, що нарешті в нього з’явився справжній татко!
Ввечері чоловік повернувся додому.
– Що це таке? – з порога запитую.
– Зошит, хіба ти не бачиш?
– Поясни, що тут написано? Чому ти все це записуєш? Як це розуміти?
– Нормально. Адже зараз я один працюю у родині, ти в декретній відпустці. На кожній сторінці записана певна сума, яку ти повинна мені віддати, коли вийдеш на роботу. Тим паче колишній чоловік не виплачує аліменти взагалі. Словом, я не збираюся утримувати чужого сина, – байдуже відповів Мирон.
Чесно кажучи, така нахабна поведінка мене просто добила. Не очікувала почути таких слів від Мирона. Ми дуже посварилися, я вже готова була написати заяву на розлучення. Але у нас маленька донечка, Павлик і я не працюю. І що робитиму далі? Розумію, що день за днем наші витрати ростуть. А потім синові треба оплачувати репетиторів, університет чи просто давати кишенькові гроші.
Що б ви могли порадити жінці зробити у такій ситуації?