Антоніна ніколи не знала, яке воно – щасливе і безтурботне дитинство. Її матір була прикута до ліжка, а батька вона й не бачила ніколи.
Поки її однолітки насолоджувалися теплими літніми вечорами, Тоня бралася до сапки і вирушала на поле – робота ж не чекає.
А ще годувати кроликів, написати пшона курочкам з самісінького ранечку потрібно було. Словом, справ у неї було багато.
За буденною роботою і юність пролетіла. Не встигла Тоня озирнутися, а її подруги вже й заміж вискочили, діток народили.
– Доню, ти біля мене світу Божого не бачиш. Пішла б ти на дискотеку, познайомилася б з кимось, – говорила матір.
– Мамочко, та на кого ж я тебе залишу? Не хвилюйся, моє від мене не втече.
Одного дня вона познайомилася з Олегом – хлопець з села, приїхав до своєї бабусі у гості. Спершу Антоніна намагалася не звертати увагу на парубка, адже вона була старша від нього на 5 років, але кавалер виявився дуже наполегливим. То дах допоможе полагодити, то кран відремонтує, то дров нарубає.
Тоня на знак подяки пригощала парубка пиріжками і смачними тістечками, які сама випікала. Завжди соромилася, коли Олег дивився на неї закоханими очима. А через декілька днів він прийшов у гості та подарував їй маленьку обручку:
– Ти будеш моєю дружиною? Благаю, скажи так. Я тебе дуже кохаю.
Весілля було скромним, святкували у хаті та запросили тільки найближчих родичів. Згодом у них народився первісток – син Богданчик. А ще через рік близнята – Яна та Оля.
Батьки намагалися дати діткам тільки все найкраще. Купували гарний одяг, солодощі, іграшки. Коли синочок і дівчатка виросли, переїхали до міста.
Першим одружився Богдан, наречену звали Марина. Дівчина хороша, живе у сусідньому селі та її батьки жили заможно. Однак, вона не могла прийняти свекруху. Щоразу косо на неї дивилася, ніколи не запрошувала у гості А пані Тоня не хотіла заважати синові, тому не потрапляла Марині на очі. Хоча знала, що свати ледь не щодня приходять до молодят додому.
Через рік Яна повідомила радісну звістку – її хлопець Петро зробив пропозицію та вони готуються до весілля. Вона з чоловіком переїхала жити до свого села, купили ділянку та збудували велику хату. Однак, рідко провідувала стареньку матусю, адже було багато роботи на городі, а ще треба малюків няньчити. Тоня молилася за щастя доньки намагалася їй допомагати з дітками.
Однак, дуже хвилювалася за доньку Олю. Вона вже університет закінчила, влаштувалася на роботу, купила собі невелику квартиру, але досі живе сама. А їй вже 25 років. Тоня боялася, що вже не доживе до того часу, коли побачить її діток. Оля щоразу заспокоювала маму, що поки не поспішає народжувати, хоче багато подорожувати та на першому місці у неї кар’єра.
Декілька місяців тому не стало Олега. Чоловік тяжко хворів, лікарі не давали жодних позитивних прогнозів. І тоді Тоня залишилася сама у великій квартирі. Як їй далі жити? Тремтячими руками вона зателефонувала до сина та попросила приїхати. Богдан вже через декілька хвилин стояв на порозі. Бачив, як матері стало погано та негайно викликав лікаря.
– Що ж, вам у такому віці не можна хвилюватися. І краще, щоб хтось доглядав, треба пити ліки, міряти тиск. І категорично забороняю важко працювати, пожалійте своє здоров’я, – дорікав черговий лікар.
Але хто може залишитися з Тонею? Богдан казав, що його дружина проти того, щоб забрати маму до хати. А в Яни мало місця.
– Матусю, ми до тебе будемо по черзі приходити. Адже у мене стільки клопотів з малюками, що ледь вистачає часу просто склянку води випити, – казала донька.
А Тоня тільки тихо похитала головою у знак згоди. Вона розуміла, що у дітей є свої родини, тому не хотіла бути тягарем.
Наступного дня у гості приїхала донька Оля. Вона купила для матусі ліки, продукти, теплий одяг. Однак, було шкода дивитися, як вона ледь на ногах трималася. Так, сестра приходила, але цього було мало.
– Знаєш, матусю, а мені так набридло життя у місті. Тому вирішила, що переїду жити до тебе. Тут свіже повітря, так спокійно на душі. І за тобою буду доглядати!
І через тиждень дівчина забрала всі свої речі з квартири та повернулася до села. Допомагала старенькій матусі, доглядала за нею, поралася на городі.
А потім познайомилася з сусідським парубком Степаном та через місяць вже зіграли весілля. Тоня вирішила зробити молодятам скромний подарунок – переписала хату на Олю.
Однак, Богдан та Яна дуже образилися.
– Хіба так можна? ми також твої діти. Доглядали за тобою, а ти ось так підло з нами вчинили! – дорікали вони.
Антоніна вчинила правильно? А що б ви зробили на місці матусі? Варто розділити майно порівну?