Марина виросла у селі. Красунею її було складно назвати. Вона нагадувала усім сіреньку мишку, яка намагалася не заводити ні з ким дружбу і ховалася від людей в своїй маленькій нірці.
Єдине, що її виділяло з-поміж інших – це гігантський ріст і міцна чоловіча статура. Марині легше було дров нарубати і дах підлатати, ніж простояти пів дня на кухні.
Шансів вийти заміж з такою вдачею було мало.
Але доля підготувала дівчині сюрприз – через кілька місяців вона зустріла його…
Всі дивувалися та косо дивилися на Миколу – худий, в окулярах, такий тюхтій. Ще й у місті виріс та сапу у руках ніколи не тримав. І навіщо йому задалася така жінка, як Марина?
Але в Бога були свої плани. Він винагородив дівчину за всі ті випробування, через які їй довелося пройти. Її батько не повернувся з війни та старенька матуся залишилася з малими дітками на руках. Марина була найстаршою у родині. Тому після школи одразу бігла у колгосп дояркою працювати – єдина робота у селі, куди її взяли. До ночі крутилася на фермі, приходила вночі додому та ледь стояла на ногах. Поки її однолітки безтурботно розважалися та гуляли, Марина тяжко гарувала. Кожну копійку матусі додому приносила та ще й няньчилася з малюками.
З того темного часу минуло вже 10 років. Маринку сусідка попросила стати її дружкою, хоч вони й не дружили ніколи зовсім. Але як відмовити?
– Маринко, піди до мене у дружки. У нас такі музиканти гратимуть, вони спеціально з області приїдуть! – запрошувала Христя.
– Вибач, я не можу. У мене навіть плаття нема!
– То не біда – ми тобі нове купимо.
– Всі наді мною глузуватимуть. Яка з мене дружка?
Довго відмовлялася, поки у розмову не втрутилася мати й все-таки Марина погодилася.
– Маринко, та хіба ж годиться нареченій відмовляти?! Як тобі не соромно перед Христею?
І Христинка не помилялася – музиканті дійсно так гарно грали, всі гості аж до ранку танцювали. Але найбільше їй сподобався молодий хлопець з гітарою. А якій у нього чаруючий голос, ну словами не передати. Марина не могла від нього погляду відірвати.
– Але хіба такий красень, як він, гляне на мене? – сумно думала дівчина. Попрощалася з Христиною, побажала молодятам сімейного щастя та пішла додому. Однак, довго не могла забути музиканта. Навіть мати жартувала. що донка постійно ходить замріяна.
Через тиждень до на їх подвір’я заїхала машина.
– Доброго дня, господине! – сказав незнайомий чоловік.
– Вітаю. А ви до кого? – запитала матуся.
– А ми до одної красивої дівчини. Свататися прийшли. Як то кажуть, у вас – товар, у нас – покупець!
Мати ледь не зомліла, а в Марини від хвилювання аж серце з грудей не встрибнуло. Побачила з вікна того музиканта і так засоромилася, що аж щоки почервоніли.
– Доню, ти краще не відмовляй. Бачу, що він хлопець хороший. Боюся, щоб ти сама потім не залишилася, – вмовляла тихо стара мати.
І Марина погодилася. Наступного дня Остап переїхав до села жити. І виявився працьовитим хлопцем – полагодив паркан, перекрив дах, збудував новий хлів. А ще на весіллях підпрацьовував музикантом.
Через рік у них народився первісток – Богданчик. І так вони жили щасливо, збудували собі окрему хату, завели господарку, тільки всі сусіди з ним сміялися:
– Ну ви тільки гляньте. Та він їй по груди! І як вони ладнають?
Та подружжя не зважало на такі насмішки. Зараз у них велика родина, 5 синів, невістки хороші та вже чекають на появу першого онука. А нещодавно відсвяткували річницю весілля – 50 років разом.
– Я раніше боялася, що мене ніхто таку не візьме. Ще й сусіди кепкували. Але зараз розумію, що Остап – це моя доля. І хочу далі жити з ним довго та щасливо, – тихо промовила Марина на святі.
А ви б послухали маму та вийшли заміж за такого чоловіка? Дівчина вчинила правильно?