– Мамо, я побіг на вулицю, – кричав маленький Степанчик, радісно натягаючи на ноги гумові черевички.
Дощ якраз закінчився, і друзі покликали його гуляти. Софія поцілувала синочка, а сама повернулася на кухню, щоб завершити приготування обіду.
Вже 3 роки вони живуть лише вдвох. Зі щасливим сімейним життям в жінки не склалося.
І як вона могла не зрозуміти, що Ігор – справжній гульвіса. Його цікавили лише азартні ігри, друзі та алкоголь. Коли він вперше програв солідну суму в карти, Софія ще стерпіла, але коли він почав піднімати на неї руки, вона зрозуміла, що тепер зможе розраховувати лише на себе.
Одразу віддала Степанчика у садочок, йому тоді ще року не було, та пішла працювати у магазин касиром. А ввечері ще прибирала, щоб зайву копійку додому принести.
Якби не мама, яка час від часу надсилала посилки з Польщі, хто зна, що було б з Софією і її сином.
– Кидай його, доню! Такі, як Ігор, не міняються!
Дослухалася до маминої поради і вигнала чоловіка зі свого життя.
– Нехай краще я буду сама сина забезпечувати, ніж він буде рости з таким горе-батьком, – сказала дівчина.
Якось Софія проходилася рядами на продуктовому базарі. Раптом до неї підійшла літня жінка. Попри свій солідний вік, вона виглядала дуже навіть ефектно. Незнайомка зняла свої окуляри та тихо промовила:
– Доброго дня. Скажіть, будь ласка, а що ви робите наступної суботи?
– Я… Та у мене ніби немає ніяких планів. А ви з якою метою цікавитеся? – зашарілася дівчина
– Хочу запропонувати вам одну цікаву авантюру. Але, будь ласка, не дивіться на мене, як на божевільну, гаразд? Ви б не хотіли стати нареченою на один вечір для мого сина?
Софія засміялася:
– Перепрошую, але я вас не розумію.
Жінку звали Зоряна. Вона була власницею саме того магазину, де працювала дівчина. Виявилося, що у її сина проблема – горе-наречена відмовилася від шлюбу за декілька днів до весілля. Сказала, що насправді ніколи його не кохала. Залишила обручку та втекла з найкращим другом геть.
– Будь ласка, допоможіть мені. Адже я знаю, що у вас також є син і ви бажаєте для нього тільки щастя. Ми стільки гостей запросили, вже все оплачено. Тільки залишилося знайти наречену. Не хвилюйтеся, це на один вечір. А потім можете спокійно розлучитися. Ну не зійшлися характером чи інша причина. Я вам заплачу за це, тисячу доларів вас влаштує?
Софії стало шкода жінку. Вона бачила, як по її щоці пробігла сльоза, коли та розповіла про своє горе. Все-таки, це фіктивний шлюб, треба просто один вечір удавати, що ти щаслива наречена. Та і гроші їй зараз потрібні, треба синові на зиму купити нову курточку, а собі – черевички.
– Гаразд. Я вам допоможу, – тихо відповіла Софія.
А через декілька днів вона стояла у розкішній сукні. Звісно, що Степанчик також був присутній на святі, але як молодший братик. Наречений Софії одразу сподобався. Мирон був високий, дужий, а ще такий привабливий. Ніжно тримав її за руку під час першого танцю. Чесно кажучи, дівчина аж засоромилася.
А вже ближче до вечора вони розговорилися. Виявилося, що вони разом навчалися в одному університеті, обожнюють комедії та навіть народилися в один день – 1 червня. Тоді Софія відчула, як по її тілу розливалося приємне тепло. А ще Мирон цілий вечір не відводив від неї погляду. Ще й до сина добре ставився, носив його на руках й приймав з ним участь у різних конкурсах.
Тоді вже була 1 ночі, гості помалу почали роз’їжджатися. Всі радісно обіймали дівчину та бажали їй щасливого життя. Ніхто й не здогадався, що сама Софія декілька годин тому познайомилася зі своїм нареченим.
– Ох, Софійко, я тобі так вдячна. Ти просто наша рятівниця. Вже свято завершилося, скоро ресторан зачинятимуть. Скажи, де ти живеш, тебе завезуть з малюком додому, – сказала пані Зоряна.
– Мамо, почекай. Я б хотів поговорити з дівчиною на одинці, – сказав Мирон.
Він взяв її за руку та відвів за стіл наречених.
– Я розумію, що це звучить трішки дивно. Але я б хотів дати шанс нашим стосункам. Ти мені одразу сподобалася, чесно. Я ще ніколи не зустрічав такої розумної та красивої дівчини. А твоя посмішка просто зводить з розуму. А спершу я був проти такої ідеї, навіть сам хотів скасувати весілля. Мені здається, що наша зустріч – це не просто злий жарт долі, а дещо більше. І мене не лякає, що у тебе є дитина.
– Думаю, що варто нам ще не поспішати з розлученням, – тихо відповіла Софія.
Мирон ніжно обійняв дівчину. А пані Зоряна взяла на руки свого онука Степанчика.
– Здається, що у тебе з’явився справжній тато, – тихо відповіла жінка та показала на молодят.
– Ура! – радісно крикнув хлопчик.
Ось так Софія випадково знайшла своє справжнє кохання. Мирон прийняв Степана, як рідного сина. А через декілька років на порозі пологового будинку дівчина тримала маленьку донечку Іринку. Чоловік з сином купили для неї найбільший букет квітів. А пані Зоряна витирала кутики очей від сліз щастя.
А ви вірите, що такі випадкові зустрічі – це наша доля?