У мене троє дорослих дітей. Коли сини заявили, що збираються одружитися, я розгубилася. Звідки було взяти гроші, щоб допомогти обом з житлом? Нам з чоловіком завжди було непросто ставити на ноги одразу трьох.
Як же добре, що вони таки вирішили піти в зяті. Обидві невістки – дівчата з досить заможних сімей, тому квартирами були забезпечені змалку.
Нещодавно в нашій родині трапилася чудова подія – дружина старшого сина народила. Ми з чоловіком були на сьомому небі від щастя. Одразу ж купили подарунки і помчали до онука.
От тільки зустрічати нас хлібом-сіллю ніхто й не збирався. Треба було бачити нахмурене обличчя Міли, яка відкрила двері і побачила нас на порозі. Добре, хоч до квартири впустила.
– Я так довго вибирала подарунки. Сподіваюся, тобі все сподобається, Мілочко.
Але й тут не вгодили. Невістка крутила носом, недбало риючись в подарункових пакетах.
Досі не збагну, чим ми заслужили таке ставлення? Ми приїхали до рідного онука, ще й не з пустими руками, хоча мали повне право.
Думаю, що Мілу обурило те, що ми без її дозволу покликали з собою ще й старшу доньку. У неї в самої вже двоє діток, тож вона взялася допомагати та підказувати невістці, а тій же слова не скажи!
– Любі гості, до столу вас не запрошую. Часу нема, та й за малюком треба приглянути, – заявила безсоромна.
Принижуватися я не збиралася, тому швидко зібралася і поїхала додому, раз мені тут не раді. Чому син за нас не заступився – оце питання… Хоча, що тут думати, квартира ж не його, то й не ризикує, бідолаха, йти наперекір дружині.
Усю дорогу я проплакала. І як тепер спілкуватися з такою ріднею? Онука ж все одно хочеться бачити. Уже два місяці минуло, а ми спілкуємося тільки із сином. Дитя я вживу більше не бачила. В гості нам ніхто не кличе і до нас не поспішає.Прошу хоча б у сина вивести мені онучка на вулицю, щоб я глянула на нього, а той заперечує, що він ще малий. Підросте і вони точно до мене приїдуть. Якби ж!
Не збагну, відколи моя невістка стала такою холодною і черствою. Я ж пам’ятаю її такою приязною і милою. Може, це роди так на неї вплинули? А скоро гормони прийдуть у норму і стане легше. Дуже на це сподіваюся. Бо я готова миритися і йти на компроміси, однак їх ніхто з мого боку не сприймає. Як горохом об стінку.
Я хотіла квартиру переписати на синів, але тепер чоловік каже, що старшому точно нічого не дістанеться через таке ставлення до рідних батьків. Ой не знаю, правильно ми це вчинимо чи ні. Але треба якось провчити дітей. Це ж не зозла. Самі ж не хочуть іти мирним шляхом.
А ви як гадаєте?
Що мені краще зробити?