Восьмирічний Микита запитав свого батька, чи зможе він дати йому трохи грошей. Батько тільки голову повернув, а з кухні вже вийшла Наталя – росла, неохайна жінка з мокрим від поту обличчям.
– Ти диви, яка нахаба! Ти тільки й вмієш, що висмоктувати зі свого батька гроші, – кричала вона.
– А тобі навіщо? – пробурмотів батько під ніс.
Хлопчик ледве стримував сльози, що підступили до горла, і тихо відповів:
– Я хочу купити кілька лілій.
Наталя знову почала кричати про те, що ще рано в такому віці дівчат заводити. Вона поводилася з хлопчиком грубо. Валерій тихо відповів, щоб син ішов грати, грошей у них нема. А потім повернувся до дружини і крикнув, щоб та подавала вечерю. Жінка пішла на кухню, задоволена тим, що чоловік не поступився синові.
Микита вийшов надвір. Помаленьку пішов в сторону центру. Там у кіоску з квітами він бачив білі лілії.
Вже три дні тинявся навколо цього квіткового в надії отримати такий бажаний букет. Він підходив до вітрини і довго дивився на дивовижні білі квіти.
Згадував фотографію мами, на якій вона була ось з таким же величезним букетом і ховала за ним своє щасливе і усміхнене обличчя.
Його справжня мама була гарна, ніжна та добра. Вона завжди дбала про свого синочка, любила розповідати йому казки, готувала найсмачнішу їжу на світі. А коли він засинав, тихенько співала йому колискові.
Микиті виповнилося 5 років, коли її не стало. І він пам’ятав той похмурий, дощовий день, коли в їхній квартирі було не проштовхнутися від народу, що прийшов попрощатися з його найріднішою. Одні плакали, інші стояли мовчки, треті напівголосно перемовлялися про те, що жінка була ще дуже молода, їй би жити та жити.
Маленький Микита слухав усі ці розмови і не розумів, чи то про його матір говорять, чи про когось ще. Зате він добре запам’ятав задуху маленьких кімнат, схлипування, чийсь плач, і скам’яніле обличчя батька, який жодного разу не підійшов до нього, щоб обійняти, заспокоїти, втішити. На Микиту взагалі ніхто не звертав уваги.
Він кілька разів підходив до труни і намагався розгледіти матір. Але ж це не могла бути вона! Його мама була, як на тій фотографії з букетом лілій, на які він дивився зараз і тихо зітхав, бо не міг купити.
Все-таки наважився і увійшов до магазину. Продавщиця окинула його недоброзичливим поглядом і спитала:
– Чого тобі?
– Мені потрібні лілії. Дуже потрібні! Але у мене немає грошей. Благаю Вас дайте мені, бодай одну гілочку.
– Ще чого?! Буду я всілякий квіти задурно роздавати. Назбираєш, тоді й приходь.
– Я можу Вам сміття винести або підлогу помити. Я зроблю все, що ви скажете! Хочете я перед Вами на коліна встану?!
– Хлопче, припини! – почувся чийсь суворий голос позаду. – Ніколи не приклоняй коліна перед людиною, тільки перед Господом!
Незнайомий чоловік поцікавився, як його звуть. Микитка відповів. Продавщиця зніяковіла, почервоніла і швидко заговорила, звертаючись до чоловіка на ім’я. Мовляв, Іване Олеговичу, не бачила, що зайшли. Поки чоловік повернувся до продавщиці, Микита вийшов із магазину. Сів під стіною кіоску, уткнув обличчя в коліна і голосно розридався.
– Не знав, Світлано, що у тебе замість серця камінь. Мерщій зроби 2 букети лілій.
Іван вийшов надвір. Хлопчика він побачив одразу і простяг йому один букет.
– Дякую Вам дуже! Я не можу повірити, що вони нарешті в мене, – хлопчик міцно обіймав квіти, як найбільший скарб.
– Для кого така краса? Для однокласниці, мабуть?
– Ні, для мами! У неї сьогодні День народження.
– Твоя мама, мабуть, дуже щаслива, що в неї такий хороший син.
– Так, щаслива. Вона мене з неба бачить. Я їй квіти зараз на могилку принесу, Їй приємно буде.
Іван відчув, як важка грудка піднялася до його горла.
– А з ким ти зараз живеш?
– З батьком і Наталею. Вона нехороша.
Іван стояв і думав, настільки схожа в нього доля з цією бідною дитиною. Адже він також рано залишився сиротою, у 7 років. Його батьки розбилися в аварії. Родичі не захотіли брати до себе дитину, тому Івана відправили до дитячого будинку.
Два дні він плакав, не відходячи від вікна. А на третій день до нього підійшла худенька дівчинка з великими сірими очима. Взяла його за руку та запропонувала дружити. Назвалася Алісою, сказала, що їй 6 років.
На довгі роки дівчинка стала його найкращою, найвірнішою подругою. Вона була для нього як сестра. А коли стали повнолітніми, зрозуміли, що не можуть жити один без одного. Виявилося, що їхня дружба давно вже переросла у міцне кохання.
Коли Іван випускався з притулку, Аліса плакала і казала, що більше вони ніколи не побачаться, але хлопець присягнув, що повернеться за нею. А потім сталося те, чого Іван зовсім не чекав – він став багатим. Від діда йому залишився прибутковий бізнес та шикарний двоповерховий особняк. Він керував бізнесом і чекав на повноліття Аліси, іноді приїжджав до неї в притулок. Хотів привести її до свого дому, як законну дружину.
У день 18-річчя Іван забрав Алісу із притулку. Влаштував для неї романтичний вечір. Вони довго гуляли містом, Іван подарував їй квіти. І вона, сміючись, фотографувалася з букетом. Потім вони каталися на каруселях у парку. А ввечері, купили їжу, вирушили до річки. Там і провели свою першу, довгу, незабутню ніч. Іван цілував свою кохану і казав, що вже за місяць вони одружаться. А поки що Алісі потрібно було ще 2 тижні провести у притулку, щоб директор зміг підготувати відповідні документи для її випуску.
Іван провів дівчину і повертався до себе, коли на нього напали ззаду і вдарили по голові .Отямився у лікарні, і найгірше було те, що він насилу згадував своє минуле.
Пам’ять через якийсь час повернулася, але було надто пізно…
Директор притулку сказав, що дівчина пішла від них півроку тому. Зараз ніби живе у гуртожитку неподалік притулку. Іван поспішив за вказаною адресою, мріючи обійняти кохану, але тільки-но повернув за ріг, побачив, як Аліса спускалася зі сходів під руку з якимсь чоловіком. І вона… Вона була вагітна…Незнайомець так дбайливо вів Алісу, що в Івана не виникло сумнівів – він любить дівчину. А вона раптом звела очі, побачила Івана і затулила рота рукою.
Почала бігти до нього з усіх сил, кричала, називала його на ім’я. Але Іван повернувся і швидко пішов, не захотівши слухати її пояснень. Він ж усі і сам зрозумів.
З того дня минули роки. І ось Іван знову повернувся до рідного міста. Він був одружений, але недовго. А зараз знову знаходився у пошуку своєї другої половинки. І за ті кілька днів, що був тут, познайомився з вродливою дівчиною, яка працювала в тому самому квітковому павільйоні. Вони навіть кілька разів зустрілися. І ось Іван знову зайшов до неї, щоб запросити її на побачення. Але тут почув її розмову з хлопчиком, який благав про лілії, такі ж, які любила його Аліса.
Хлопчик подякував, а сам побіг на маршрутку. Іван чомусь сидів нерухомо, відчуваючи, що ця дитина сильно його схвилювала. нарешті чоловік підвівся, взяв свої лілії і пішов до машини. Він знав, що робитиме. Сьогодні був день народження Аліси. Він знайде її та привітає. А заразом переконається, що їхнє кохання залишилося в юності.
Він вирушив до притулку, щоб дізнатися у директора, де можна знайти Алісу.
– То ти не знаєш нічого… Вона померла 3 роки тому. Мені шкода
Іван ледь на ногах встояв, все плило перед очима.
Директор продовжив розповідати, що незадовго до її смерті вони бачилися. Аліса розповідала, що одружена, але хоче розлучитися. Чоловік її взяв вагітною. Здається, його звуть Валерій. Він старший за Алісу років на 20.
Затуманений Іван вийшов із притулку і сів за кермо. Поруч на сидінні лежали білі лілії. Дикий крик нелюдського болю вирвався з Іванових грудей. Невже Аліса була вагітна від нього? А він так з нею вчинив…Коли він трохи взяв себе до рук, вирішив поїхати до міського цвинтаря. І там довго блукав, шукаючи могилу його коханої.
І раптом він побачив її і остовпів. У мармуровій вазі стояв такий самий букет білих лілій. Чоловік зрозумів, що хлопчик Микитка і є його сином. Він ридав і бився руками об мармурову плиту надгробка. А Микита повернувся додому і одразу потрапив під гарячу руку Наталії. Вона почала кричати на хлопчика та обзивати його. Батько байдуже дивився, як мачуха тріпає хлопця. Але коли вона виштовхала його на подвір’я, раптом хтось перехопив її руку.
– Не смій його чіпати! Він мій!
Чоловік повернув Микитку до себе обличчям, зазирнув у вічі, а потім міцно обійняв. На порозі з’явився Валерій. Він зрозумів, що Іван прийшов по сина.
– Я його заберу!
– Мені до малого діла нема. Роби, що хочеш, – відказав Валерій. Наталю, збери речі Микитки.
Іван вивів хлопчика на вулицю і розповів, що не знав про нього. Просив за це вибачення. Якоїсь миті Микитка зупинився, озирнувся на будинок, у якому переніс стільки горя, і міцно обійняв Івана.
Пройшло багато років і щороку в день народження Аліси у неї на могилі з’являлися два величезні букети ніжних білих лілій. І двоє чоловіків – батько та син, які довго стоять вдивляючись у її портрет.
Чи зворушила Вас ця історія?