Уявіть собі мій стан, коли я дізналася, що на мій День народження ніхто і не збирається з’явитися. Я ж так готувалася! Накупила продуктів, приготувала улюблені страви батьків, а вони просто сказали, що не приїдуть…
Я не розуміла, що ж могло таке трапитися. Якщо справа лише в транспорті, то я готова була навіть заплатити солідну суму за таксі, аби тільки довезти найрідніших безпечно. А якщо гірше? Думки роїлися в моїй голові.
Було багато запитань, на які мама не давала жодної відповіді.
– Доню, я нічого пояснювати не буду! Пробач. Якщо зять хоче – може до нас приїхати, тортику привезти. Ми тобі одразу подарунок передамо. Тобі їхати не слід.
– Чому це? Я небажаний гість у вашому домі?
– Дурниць не кажи! Просто…. брат твій повернувся.
Я була шокована. Роман – мій молодший брат. Він пішов з дому 6 років тому і так жодного разу за весь цей час не подзвонив навіть. Ми шукали його всюди, намагалися повернути в сім’ю, але хлопець дав нам чітко зрозуміти, що така рідня йому не потрібна. От ми й дали йому спокій.
Хто ж міг подумати, що наш Роман все ж таки вернеться. Клявся ж ні ногою в дім більше. Питаю в мами, як це так сталося. А вона розповідає, що той прийшов вночі, впав на коліна і пробачення просить. Каже, що був молодий і сильно погарячкував. А зараз зрозумів, яких дурниць наробив і проситься назад. А за душею ні копійки. Навіть куртка і та подерта та зношена.
Згодом від нього ж і дізналися, що він був жонатий. Взяв собі за дружини якусь міську панянку, у якої забаганок було більше, ніж зубів у роті Романа.
З такими амбіціями і планами на життя, як у неї, треба було олігарха шукати, а не з нашим Ромою водитися. Працювати дівчина і не збиралася. Сіла на шию брата, ще й ніжки звісила. Нічого для себе не шкодувала – щомісяця у неї манікюр, педикюр, фарбування, вії, брови. А тепер уявіть, скільки на це все грошей іде! І на цьому далеко не кінець. Їй квартиру орендувати треба, у ресторанах їсти, з подругами гуляти. І все на плечі Роми. Йому діставалася хіба що дірка від бублика. Так вони і розорилися. Рома втомився працювати, а його дружина спустила всі заощадження на непотріб. Ось прийшли до матері з валізами. Пожити просяться.
Батькам діватися було нікуди. Пустили сина з невісткою у свій будинок. Живуть тепер усі разом. Відтоді минуло тільки кілька місяців, але й ті були схожа ні пекло. Невістка за звичкою нічого не робила, тільки грошей у свекрів випрошувала. Їй же треба кінчики волосся підрівняти!
Спершу мама моя мовчала. Мирилася з усім, щоб потім не винили її в тому, що шлюб синові зіпсувала. Але потім не витримала. Вона більше не хотіла бути прислугою власній невістці. А то остання живе, як у готелі. Відтоді і почалися конфлікти та сварки в досі.
Я навіть повірити не можу, що це трапилося з моєю сім’єю. Але то ще були квіточки. Невістка наполягала, щоб Роман відсудив у батьків половину дому. Тому довелося татові продавати дім і виплачувати частину синові. А на решту купили собі з мамою однокімнатну квартирку у місті. Молодята гроші взяли і знову пішли. Не пишуть, не дзвонять – ми їм не потрібні… До пори, до часу.
Підкосила ця історія здоров’я матері. Про нашу сім’ю тепер такі чутки ходять, що краще було б взагалі до іншого міста переїхати.
Як я й припускала, Роман повернувся додому знову. Цього разу сам. Знову ні гроша за душею. Просить пробачення. Обіцяє, що більше так не буде. Але батько не збирається проходити цього ще раз, тому дозволив синові пожити на його квартирі тиждень, а далі, мовляв, сам розбирайся.
А ви б пробачили такому синові?