Як систематично і дуже ефективно знищувати свою сім’ю? Ооо, я в цьому ділі майстер, тому можу дати вам кілька цінних порад.
10 років тому я зустрів прекрасну дівчину. Їй було всього 18 років, тож вона наївно вірила кожному моєму слову. Я всього лише на 5 років старший, але деякий досвід стосунків з дівчатами у мене на той час вже був.
На мій подив, через 5 років зустрічань я зробив коханій пропозицію. Створили власну міцну сім’ю. Жили непогано.
Я гарно заробляв, як-не-як, а маю свою будівельну компанію. Грошей на все вистачало: і на автівки, і на курорти, і на канапки з чорною ікрою.
Цього року ми мали святкувати 11 років спільного життя. Напередодні цієї визначної дати дружина заявила мені, що йде… Вона нічого не пояснювала, не виправдовувалася. Зібрала речі і пішла.
Я стояв кілька хвилин, наче закам’янілий — не міг навіть поворухнутися. Мені ніколи навіть в голову не могло прийти, що вона може назавжди зникнути з мого життя. Бізнес, гроші, друзі, партнери — все життя я боявся це втратити, але не її. Вона завжди була моєю. Цілком і повністю!
Я не знав, що робити далі, від безвиході вирішив купити пляшку горілки і напитися. До п’яної голови почали приходити різні думки.
Коли наші стосунки тільки почалися, вона – була зовсім юною, чистою, прекрасною і відданою. А як вона на мене дивилася?! Від одних тих закоханих очей на душі вже ставало затишно і тепло. Вона раділа усім моїм успіхам, іноді ображалася на мої посиденьки з колегами, але за один поцілунок одразу все прощала. І я відповідав їй взаємністю: дарував квіти, приділяв багато уваги, часто обіймав.
А потім все кудись зникло. Почуття згасли і я почав бачити у ній співмешканку, яка завжди нагодує, напоїть і зіграє теплим словом. Мені ж зовсім необов’язково робити щось для неї. Досить того, що я заробляю.
Через деякий час за ідеальну чистоту у будинку, за смачні страви на столі я перестав дякувати, сприймав це, як щось належне. Життям дружини не цікавився. Що цікавого може бути в дні домогосподарки?!
Я наче був поруч з нею постійно, але насправді моя душа витала десь далеко. Я немов дивився крізь неї.
Потім, бувало, мене зривало через якісь проблеми на роботі, або мене запрошували друзі, і я їхав на кілька днів, вимикав телефон і не відповідав на її дзвінки. Бувало, я робив так навіть тоді, коли вона була вагітна і коли наша дитина тільки народилася.
Потім приїжджав, як ні в чому не бувало. Спочатку просив вибачення, потім рідше, потім зовсім перестав вибачатися за свої вчинки.
Потім ми перестали розмовляти. Не те щоб зовсім, але близькість між нами стала пропадати. Ми розмовляли, як і раніше, на різні теми, її образи, здавалося, забувалися, але ми перестали ділитися своїми переживаннями, почуттями, відчуттями.
Потім я почав йти спати в іншу кімнату окремо від неї й дитини, тому що рано вставати на роботу і не хотілося їх будити …
Звичайно, я намагався всіляко виправдовуватися при будь-яких обставинах. Скаржився на втому, постійне нервове напруження та іншу нісенітницю. Ні в чому не обмежував дружину і намагався виконувати будь-яке її бажання в матеріальному плані. Хоча її запити були більш ніж скромні, і якщо хто і намагався зберігати сімейний бюджет і не витрачати зайвих грошей, то це точно не я.
І ось одного разу, коли я повернувся додому через 2 або 3 дні після чергової гулянки, дружина сказала, щоб я йшов туди, звідки прийшов …
Тепер, через кілька місяців після цього, ваш покірний слуга раптом зрозумів, що без цієї жінки його життя не має ніякого подальшого сенсу. Що в найважчий момент, коли здавалося, що гірше бути не може, вона була єдиною, хто давав стимул жити далі. Не розумів цього, не усвідомлював, але відчував, що є вона і є наш син. Є вони – найважливіші й улюблені люди.
Тепер, прийшло усвідомлення, що завжди любив лише її. Що так багато недодав їй в емоційному плані і як це прекрасно – все життя любити лише одну жінку! Але тоді запхав її в найтемнішу комору своєї душі. Щодня, просто і планомірно знищував її зсередини, виїдав її душу своєю байдужістю і безсердечністю, завжди скупий і черствий у прояві почуттів.
А вона терпіла всі ці роки та чекала, що я змінюся …. Але вона як посудина – чим її наповнюєш, те й отримуєш на виході. Прекрасна, чиста і любляча дівчинка «померла», переродилася в безсердечну і черству жінку, впевнену в тому, що всі хлопи козли.
Тепер, можу лише подумки уявляти, як приходив би додому, дарував квіти, нехай навіть одну квітку, обіймав, говорив, як сильно люблю її, дивився б на неї й відчував неймовірне щастя від того, що вона є, що вона поруч.
Але це вже упущений безповоротно епізод життя. Немає шансів щось вдіяти, стерти образи й розчарування, які залишили незабутній слід. Тим більше люди не міняються. Я, в усякому разі, не сильно в це вірю. Це я про себе.
Тому, кому Бог дав улюблених і люблячих людей – бережіть вашу любов. Жінка як квітка – вона не терпить грубості, брехні та принижень. Що посієте, те і пожнете.
Любіть один одного і говоріть про це! Щодня робіть вчинки заради коханих!
Яка Ваша думка з цього приводу? Діліться думками в коментарях.