Олеся – моя найкраща подруга. Ми знайомі з нею ще зі шкільних лав. Після того, як навчання закінчилося, вона вступила на економічний, хоч до цієї професії її душа ніколи не лежала.
Після університету вона подалася в перукарську справу. Я її не відмовляла – це непогана робота. До того ж дуже навіть прибуткова.
Олеся спершу працювала лише в салоні, але зрозуміла, що грошей на всі забаганки їй трохи бракує, тож почала стригти ще й вдома.До неї приходило багато клієнтів, але один був особливим.
Він навідувався до подруги дуже часто. Я щиро вірила, що він приходить суто заради стрижки. Минуло кілька місяців, як я нарешті зауважила, що ні зачіска, ні графік відвідування Олесі в незнайомця не змінюється.
Мені стало дуже цікаво, як і кожній жінці, що ж там між ними відбувається. Питала себе, чому ж подруга не поділиться зі мною новиною про свої шури-мури з клієнтом, потім вирішила, що то геть не моя справа. Вона вже не маленька — сама зі своїм особистим розбереться.
Якось повертаюся ввечері додому, підходжу до будинку, а під дверима стоїть знайомий чоловік – ключі шукає. Придивляюся ближче — а то ж таємничий клієнт моєї Олесі. То виходить, що ми сусіди! Як я раніше його не зустрічала?
Через кілька днів випадково дізналася й про те, що цей чоловік, якого, до слова, звати Володя, має дружину. А нею виявилася Юля, моя хороша знайома.
Ось повертаюся якось додому і бачу її. Мені аж смішно стало. Я давно Юльку не бачила, а тут вона й на себе не схожа: стрижка крива, волосся зелене, очі опустила. Це Володимир так в Олесі вчився перукарства, а відпрацьовував усе на своїй дружині? Сміх та й годі, але я намагаюся триматися.
Перетнулися.
Привіталися.
Почали говорити.
Тут мені Юля всю правду і виклала.
– Знаю, що виглядаю абияк. Це все ваша Олеся. Я до неї, як до людини. Хотіла трохи зекономити. Якби ж знала, чим мені це обернеться, то ніколи б не пішла до тієї жінки.
– Та ну, це тільки волосся. Відросте, – намагаюся заспокоїти знайому.
– Думаєш, це вона випадково? Вона мого Володю відбити хоче. От зміюка!
– Чого це ти так…?
– Я ж не сліпа, все бачу. Чи ти думаєш, що весь двір не говорить про те, що мій чоловік до неї бігає? Я навіть говорила з ним про це. Набридло мені таке життя. Весь під’їзд з мене уже сміється. А все, що мені треба на старість – спокій.
На цьому ми з Юлею і розійшлися. Але не минуло й місяця, як перестрілися вдруге. Тепер уже моя знайома цвіла та пахла. Від розбитої і заплаканої сусідки й сліду не залишилося. Зачіска нова, вбрання хороше.
– Нарешті я маю той спокій, про який говорили. Тепер я вільна жінка, роблю, що хочу! – ділиться змінами у своєму житті Юля.
А мені аж від душі відлягло. Я ж після нашої першої зустрічі спати навіть не могла. Все думала, як красива жінка пропадає біля такого безсовісного чоловіка. Але ось усе нарешті стало на свої місця.
Що думаєте про цю ситуацію?