Головне правило виховання: давайте дитині право займатися чим вона хоче.
Якщо малюк навіть робить те, що на ваш погляд не має сенсу.
Тут ми, звичайно, робимо застереження: те, чим вона зайнята, безпечно, не виходить за рамки правил і допустимого в даній ситуації поведінки, не веде до катастрофи.
Ну тобто, якщо дитя сидить і вже годину катає одну і ту ж машинку по старій батьковій футболці, витягнутій з кошика для брудної білизни, то не треба йому пропонувати більш осмислені, корисні, розвиваючі або просто менш дивні заняття. Нехай катає, сядь попий кави, полеж з книжкою, нафарбуй нігті або просто поколупайся в носі.
Зайнятий – і чудово.
Дитина розібрала пірамідку і півгодини з завзятістю просто крутить колечка на пальцях. Боже мій, вона же нічим не зайнята! Терміново кидаємося до дитини, показуємо їй, в чому сакральний сенс пірамідки і священний обов’язок граючого (зібрати на паличку колечка від великого до маленького), радіємо, що ось тепер гра пішла в корисне русло… але ні, не пішла, інтерес втрачено, мамо, йди сюди, мамо, хочу те, хочу се, ну ось, залишалося тільки суп заправити, а тепер дитя на нозі повисло, а сидів же і грався
Серйозно?
У дорослих є уявлення про те, що таке «треба», але також є і «що хочу, те й роблю». Ну тобто, якщо до дорослої людини в її законний вихідний хтось підійде зі словами «чай п’єш? Ага, молодець, тільки по-перше, чай не п’ють з кавових чашок, а по-друге, ось тобі ракетка, йди пограй в бадмінтон, погода гарна», то вона як мінімум буде послана у ввічливій формі. Як мінімум.
Але з дітьми типу можна. Дорослі типу краще знають.
А дитині плювати, що по залізниці повинен їздити паровоз, і в цьому сенс гри. Він хоче сісти в кутку на підлогу і цілу годину стріляти по невидимим мішенях з вигнутої частини цієї самої залізниці.
Нехай стріляє. Їй треба.
Дочка недавно знайшла мої шкарпетки. За той час, поки вона найбільш бездарним чином губила дорогоцінний час, який можна було б присвятити розвиваюючим заняттям, поки вона одягала шкарпетки на свої ноги, руки, робила з них шарфик і просто слинила, я встигла вимити й укласти своє волосся, зробити макіяж, помити посуд і попити чаю. Зробити дитині спокійну і задоволену маму.
У нас сусідка скаржиться, що дитина безініціативна. Я дивлюся, як вони гуляють: «Іди покатайся з гірки! Йдемо на гойдалки! А ось давай м’яч покидаємо! А ось йдемо помалюємо крейдою! А що ти стоїш без діла, давай, хапай самокат!»
Звідки у неї ініціатива візьметься, якщо її з боку постійно перемикають, якщо вона навіть не встигає збагнути, подобається їй заняття чи ні?
Так ось: грає – не чіпай.
І якщо просто лежить і ногою теліпає – теж. Нехай полежить. Звичайно, страшно і жахливо, що дитина цілих півгодини не пускатиме бульбашки, не буде робити логопедичні вправи, малювати, вчити букви або освоювати різноманітні рольові моделі поведінки в рамках гри з ляльками і звірятками, але… Але нехай вчиться сама шукати собі заняття, це потім в майбутньому сильно стане в нагоді.
Ось подивіться на дитину, яка зайнята нібито якоюсь безглуздою дурницею, прикиньте, чи не небезпечна вона, і ловіть момент – займайтеся, чим хочете, поки вашої уваги не вимагають. А вже потім і на корисне можна переключатися. І краще, коли до цього готові всі учасники процесу.
Не я придумала. Але це працює «на ура».
А ви згідні з автором?