Вчора йшла з роботи і побачила невістку. Дивлюсь, іде в магазин. Вирішила прослідкувати. Нащо вона туди пішла? Усе потрібне вдома є.
А вона купила еклери, колу і почала їсти на ходу. Я в шоці! Як так можна: собі купити, а в родину нічого не принести!
У мене трикімнатна квартира на шістдесят квадратів. Разом там проживає 11 людей: я с чоловіком, син з невісткою і трьома дітьми, донька із зятем і ще двома малюками. Можливо інколи тіснувато, зате весело. Спочатку діти хотіли арендувати житло. Але навіщо? Якщо є своє. Винаймати квартиру це так дорого. Краще у своїй ремонт зробити.
На продукти скидаються усі сім’ї. Я і кухар, і завгосп. Усе, що треба куплю, поділю. Якщо комусь вже хочеться якихось смаколиків, то приносити треба стільки аби на всю родину вистачило. А як інакше!
І тут така картина: моя безсоромна невістка біжить, їсть ці еклери, п’є колу, а про інших взагалі не думає!
Я гадала, що піймала її на гарячому, а вона навіть не засоромилась і не вибачилась. Каже:
– Що такого в тому аби купити і поїсти смаколик на самоті? На всю родину купляти – грошей не напасешся. А я теж хочу чогось смачненького інколи дозволити. І взагалі, припиніть до чужих сумок заглядати. То не ваша справа.
– Надійко, що ти таке кажеш! Кому ти ці еклери купила? Лиш собі? А чоловік? А діти? Ти матір і частина великої родини. Я гадала ти порядна жінка, а виходить – ні. Безсоромниця і егоїстка. Тільки про себе і думаєш.
– А ви багато про кого думаєте? Зробили свої порядки і тішитеся тим, що ми поки переїхати не можемо. Не лізьте де вас не просять. Ті еклери нещасні не вартують жодної хвилини нашої розмови. Захотіла – з’їла. Мій чоловік – адекватний, здоровий мужчина може сам собі купити, що хоче. Будь ласка, не робіть з нього малу дитину.
– Я wе сину скажу!
– Кажіть. Мені соромитися і боятися нічого.
Я навіть не знаю що на це відповісти. Аби знала, що моя невістка така, то б ніколи не погодилася на це весілля.
Обовязкового поговорю з сином.
А ви що думаєте з цього приводу?