Багато хто каже, що їм не вистачає мотивації аби досягти свої цілей. На мою думку, це дешеві виправдання. Адже хто хоче, той робить. У житті мені довелося зустріти Михайла – успішного чоловіка, який досяг усього сам. Його історія дійсно надихає.
Народився Михайло у бідній сім’ї. Батько пішов з родини, а мати – Ліля, тяжко працювала, щоб прогодувати себе і сина. Вдень вона була перукаркою, а ввечері у тому ж салоні мила підлогу. Ліля і Михайлик жили в гуртожитку сімейного типу. Так дешевше і веселіше.
Хлопчик ріс дуже розумним, добрим, справедливим. На поверсі сусіди його просто обожнювали. Гуртожиток це місце, де ви всі величезна сім’я, а тому ходити один до одного в гості само собою зрозуміле заняття. Здавалося, що на поверсі відкрився невеличкий дитсадок. Купа дітей були під наглядом то однієї хазяйки, то другої. Малюки гралися, сміялися і навіть домашнє завдання виконували разом. Та була серед усіх одна дівчина через яку Михайло неймовірно переживав.
В дитинстві вони дружили. У юності закохалися. Та як зізнатися один одному у таких ніжних почуттях?
Якось Михайлик збирався на тренування. Хлопець мріяв грати у футбол і мама записала його у секцію.
У двері кімнати постукали. Михайло відкрив і побачив її. Марічка була неймовірно гарною. Її довге шовковисте волосся розпадалося по плечах, легкий домашній сарафан підкреслював тендітну фігуру, а ці голубі очі – в них можна потонути.
В руках дівчина тримала пакунок.
– Це тобі, Михайле. Від щирого серця.
– Дякую, Марічко. А що це? Зачекай. Я навіть не маю, що тобі подарувати.
Красуня зашарілася.
– Навіщо? Це я зробила для тебе.
Вона швидко побігла до себе в кімнату.
Михайло стояв і не міг перестати посміхатися. Марічка принесла йому подарунок. Від себе.
А як вам ця історія?