Тетяна Федорівна народилась у сім’ї фронтовика. Батько її помер одразу після війни і залишилась вона тоді жити з мачухою та своїми братами й сестрами. Мачуха гарно ставилась до всіх дітей, піклувалась вона про трьох дітей покійного чоловіка та про їх спільного сина, якого народила в 1941 році.
Дівчинка любила мачуху, допомагала їй поратись у колгоспі після школи та під час канікул. А потім в 1946 році закінчила школу та вирішила, що хоче вчитись далі. Мачуха цю ідею підтримала, але грошей у них не було, тому важко було все це організувати. Та Тетяна таки вступила до технікуму і почала жити в гуртожитку, розраховувала лише на свою стипендію. З собою вдалось зібрати побільше запасів їжі. То була різна морква, картопля, соління різні, сухе молоко. Та по приїзду все це дуже швидко допомогли з’їсти, адже гуртожиток – то гуртожиток.
Після завершення навчання Тетяна повернулась додому та влаштувалась в магазин. Юна дівчина була досить привабливою, та й на роботі багато людей зустрічала. Тож почали залицятись до неї хлопці. Їй було приємно і вона з цікавістю придивлялась до потенційних кавалерів. Ось тільки мачуха весь час критикувала хлопців. То вони були надто ледачими, то надто недалекими, то надто бідними, то руки в них не з того місця. Словом, сварились вони з цього приводу багато.
Ось якось прийшла мачуха до Тетяни і сказала, що знайшла їй нареченого. Хлопець жив на сусідній вулиці та теж нещодавно повернувся зі служби. Спочатку на війні був, а потім в Німеччині залишився на службі. Відрекомендувала його мачуха так, що Тетяна мала б стати ледь не найщасливішою жінкою біля нього.
Повела мачуха падчерку на оглядини. Познайомила зі сватами, попросила любити як рідну та залишила там. А потім прийшов сам наречений, якого звали Микола. Тетяна розплакалась, не хотіла вона заміж виходити за нього, відбивалась як могла. Та знайшла спільну мову зі свекрухою і погодилась,до мачухи дівчина повертатись не хотіла.
Микола той виявився непоганим хлопцем. Веселий був, талановитий. Мав шрам на вилиці та спина вся поранена була після війни. Але людиною він був гарною і Тетяну любив сильно, цінував її та допомагав. Хоч Тетяна і не відповідала взаємністю, але чоловіка поважала та гарно піклувалась про нього. А згодом у них з’явились дітки.
Сім’я жила в нечуваній злагоді, побудували гарний будинок, а свекри завжди радо допомагали, ось і тут – свекор з матеріалами допоміг, а свекруха з дітьми сиділа, коли треба було. Коли Тетяна позмінно працювала, то чоловік дбав про побут, готував їсти. Ніколи не сварились вони і люди дивувались, що таке можливо.
Пізніше вже Микола сильно захворів і майже перестав ходити. Це сталось внаслідок військового поранення осколком. Вилізла та травма йому боком. Все важче чоловікові було, то він почав плести кошики на замовлення. Тетяна йому лозу приносила, а він плів і продавав. Багато дуже клієнтів у нього було.
Так сталось, що чоловік 2005 року відійшов у вічність. Будинок Тетяна продала і переїхала до квартири, де жила її дочка. Але діти виїхали до інших міст, а Тетяна залишилась сама. Зараз жінці вже 90 років і до неї приходить соцпрацівник, який допомагає впоратись з деякими побутовими обов’язками. Але Тетяна все одно намагається бути самостійною.
Часто літня жінка згадує свого чоловіка та дякую мачусі, що привела її тоді в цей дім. Тетяна вважає, що їй дуже пощастило і поки всі женуться за якоюсь фантомною любов’ю, вона прожила щасливе та розмірене життя поруч з достойним чоловіком. А може якраз у тому і полягає справжнє кохання.
А ви як вважаєте, між Миколою та Тетяною було кохання?