Відколи мама вийшла на пенсію, відтоді я їй допомагаю матеріально

Юлія вже як два роки вийшла з декрету. Вона працює вчителькою початкових класів, тому робота у жінки відповідальна і така, що весь час потребує максимальної її присутності на робочому місці. Її дочці 5 рочків і вона ходить до дитячого садочку, але деколи бувають ситуації, коли за дівчинкою треба приглянути, забрати її чи кудись відвести. По допомогу Юлія звертається до своєї мами, але та категорично відмовляється брати у цьому участь.

Дочка у Юлії чемна та спокійна, клопоту з нею нема взагалі. Та і Юля не зловживає такими послугами, звертається до мами тільки тоді, коли дійсно немає кому підстрахувати. От недавно маленьку Маринку треба було поводити кілька днів в поліклініку до окуліста, бо в дівчинки погіршився зір. Юля не могла так багато разів відпрошуватись, тому попросила свою маму, щоб та допомогла вирішити це питання. Але бабуся навідріз відмовилась і сказала, що батьки мають самі виховувати своїх дітей і їй свого часу ніхто не допомагав.

Юліна мама – пенсіонерка, більшість часу проводить вдома. Та й їхати нікуди не треба, бо живуть вони на сусідніх вулицях. Садочок та поліклініка розташовані теж поблизу. Та для мами це не аргумент. Вона хіба що декілька разів забрала Маринку з садочка. Але там вибору не було, бо ані Юлія, ані її чоловік просто фізично не встигали це зробити. Та після таких випадків мама завжди телефонувала та відчитувала свою дорослу дочку, розповідала про перекладання відповідальності.

Цікаво, що після того, як мама вийшла на пенсію – Юля повністю її забезпечувала. Купляла продукти, оплачувала комунальні послуги, просто давала гроші на різні потреби. На свята жінка теж старається маму не обділити – купляє їй дорогі та корисні подарунки. Але мама ніколи навіть “дякую” не сказала, не те щоб якось віддячити. Та хіба час з онукою то така велика та непідйомна віддяка?

Тож Юлію щиро дивує така поведінка мами. Вона не розуміє її категоричність і ображається, адже вона робить для мами все і мама позиціонує це так, ніби дочка їй винна. А сама допомогти у скрутну хвилину не хоче, бо ба – не її це головний біль.

А як ви вважаєте, хто правий в цій ситуації?