У суботу, коли Соломія мала вихідний, вирішила дівчина піти на місцевий ринок, аби придбати для мами пухового шарфа для мами, адже у неї скоро день народження, а вона обожнює тепло та зручність.
Було чимало людей, але до дівчини підлетіла циганка, яка називала її Солею. Саме так називали її усі близькі люди. Циганка пропонувала їй свій товар, який якраз підходив потребам дівчини, проте було дуже багато хорошого товару і обрати одну хустину було важко, а придбати декілька – не виходило матеріально.
Дуже близько сиділа ще одна циганка, теж з хустками, одна серед них найбільше впала в око Соломії. Тому, дівчина не вагаючись, ще раз уявила свою маму у цьому шарфі та простягнула гроші циганці, а та їй сказала так:
– Зустріч тебе чекає, скоро, познайомишся з чоловіком, тільки дивись, не відмовляйся від нього одразу, доля це твоя. Нелегко буде, але щаслива будеш з ним все життя.
Соломія не довіряла словам циганки, але та ще й у слід запевняла її, що саме так і буде, головне не відмовлятися.
Та дівчина з поспіхом забрала пуховий величезний шарф і пішла в аптеку, аби купити ще ліки для мами.
Коли дочка зайшла до дому, її мама була дуже задоволеною, а коли ще й хустину побачила, то заплакала, адже знала, що вони дуже дорогі.
– Скільки ти ж за неї віддала, дитино мила? Ти здійснила мою мрію! Спасибі тобі, рідна!
Звичайно, що обоє вони були щасливі, пішли на кухню пити чай, а з голови Солі не виходила фраза циганки, яка передбачала її майбутнє.
Минув тиждень після дня народження і мамі потрібно було з’явитися в лікарні, тому донька і матір вирушили до лікарні, але прямо перед під’їздом стояло авто, яке не давало зійти мамі, яка ходила тільки з палицею. Багажник машини був забитий сумками та технікою, тому вони вирішили, що хтось переселяється у їхній будинок, ще й зовсім поруч бігало двоє малих хлопчаків дошкільного віку.
Вийшов чоловік з під’їзду, аби знову взяти речі, а мама привіталася і розпочала діалог:
– У нашому будинку житимете? Мабуть, ви з п’ятого, бо там не так давно квартиру продали?
Чоловік галантно привітався та посміхнувся, а ще сказав, що дійсно придбав квартиру на 5 поверсі.
– А бігають тут, мої бешкетники, – показав на двох малих, – навіть не встиг він закінчити речення, як ми почули гучний крик: – А-а-а!
– Ну що вже? Наймолодший з хлопців почав плакати і тримався за коліно, яке було повністю здерте. – Асфальтна хвороба, необхідно обробити рану, та ми аптечку так відразу зараз не знайдемо – сказав батько.
– У нас є все необхідне, ходімо. А, мам, посидіть на лавці, почекайте, добре? – Соломія взяла за руку малого та його батька і провела до своєї квартири.
– Мені дуже соромно перед вами, адже ви мали вже кудись йти, а я і мій карапуз все зіпсували.
– Нічого страшного, ми прямували до лікарні, а там все одно жива черга, тому ми багато не втратили.
– До речі, я Олексій, а це мій син – Сашко.
Соломія дуже ніжно обробила рану хлопчику і міцно його обняла, а потім ще й сказала:
– Ти справжній козак, але постарайся більше не падати, добре?
Малий погодливо кивнув головою і побіг до дверей виходу.
– Ми вам вдячні за допомогу, зараз ще декілька разів зробимо такі собі рейси перевезення, та й завтра ще потрібно, бо за один день всього не встигну.
– Ви що, постійно з дітьми займаєтеся цією справою? Попросіть, аби дружина побула з хлопчаками, бо ж вам самому важко.
– У мене, нема дружини. – Різко відповів Олексій і опустив очі до низу.
По шкірі солі пробіг морозець:
– Тоді, завтра приводьте своїх козаків до нас з мамою. У мене відпустка, а мама обожнює дітей, тому нам це тільки на користь.
Олексій не хотів відразу погоджуватися, том довго не наважувався, але все ж, вони домовилися.
– Я безмежно вдячний! Тоді, о 10-тій ранку хлопці будуть під вашими дверима, згода?
Так і зробили. Олексій привів дітей до своїх нових сусідів, які душі всю душу віддавали для малих, адже постійно з ними бавилися: співали, танцювали, малювали, дивилися мультики.
Під вечір Олексій прийшов забрати своїх на диво слухняних дітей, але Соломія не відпускала їх поки вони не повечеряли. Жінка відчувала на собі погляд Олексія, який ні з чим не могла порівняти, адже розуміла, що він починає закохуватися.
– Як же важко самому чоловіку справлятися із двома хлопчиськами.- завжди перед сном думала дівчина.
Вони часто перетиналися, але просто мило віталися і ніколи не розмовляли, та одного разу Олексій набрався сміливості та заговорив:
– Соломіє, ми з дітьми дуже хочемо, аби ви ну і мама ваша, звичайно, прийшли до нас на новосілля.
– Чудово, будемо!– Соля посміхнулася, – я можу тортик зробити до чаю.
– Ідеально! Ми на 19.00 чекатимемо вас завтра!
Соломійка побігла у дитячий магазин і придбала дві іграшки, потім у магазин продуктовий, аби спекти прекрасний торт.
Дівчина розповіла мамі про запрошення, але жінка сказала, що не піде, проте наполягає на тому, аби Соломія пішла.
Жінки зайнялися випічкою тортика, а у думках Соломії було те, як це все відбуватиметься завтра у Олексія, адже відчувала, що її до нього щось притягує.
Ось і настав той момент Х.
Соломія зайшла у квартиру Олексія, діти накинулися на неї з обіймами, але ще більше вони зраділи іграшкам та солодощам, які принесла їхня нова гостя.
– У нас, поки що, не дуже комфортно у квартирі, але ми скоро все налагодимо, – зізнавався Олексій і сміявся собі соромливо під ніс.
Двоє вони сиділи на кухні, мило розмовляли та Олексій зумів відкрити свою душу та розповів куди пропала їхня мама.
З’ясувалося, що вони у шлюбі були 10 років, бо познайомилися ще в університеті, народили двох діток і жили у достатку, але жінка поїхала у термінове відрядження якого вже 2 роки не може повернутися, бо знайшла собі іншого чоловіка.
– Як мама може залишити своїх рідних дітей? – стривожено запитала Соломія.
Олексій просто опустив голову і не хотів продовжувати цю тему, тому сказав наступне:
– Соломіє, я закохався, як хлопчик. У вас, Соломіє. Я зрозумію, якщо ви не захочете мати діло зі мною, адже двоє не своїх дітей…
– Я так розумію, що це ваша пропозиція? – первала Соломія, – я люблю ваших хлопців, ну і так, ви мені теж дуже подобаєтеся.
– Приємно! Я дуже радий! Тоді, можна на ти? А у неділю підемо в кінотеатр?
– Згідна! Добраніч, Олексію.
Соломійка піднялася і побігла до дому, аби про все розповісти мамі.
-Я рада за тебе донько, бо видно, що він хороший чоловік, ось тільки відчуй чи зможеш полюбити його дітей.
– Зможу, бо вже люблю. – Відповіла Соломія.
Циганка правду напророчила, адже Соломія насправді була дуже щасливою у шлюбі з Олексієм, а згодом вони народили спільну донечку. Жили вони у злагоді, а мама Соломії не могла натішитися своїми трьома онуками.
А ви довіряєте словам, які говорять цигани?