Мій чоловік має молодшу на два роки сестру. Але чомусь так сталося, що у них в сім’ї вся увага та любов була лише Ользі, Роман же отримував все за залишковим принципом. Інколи, у сім’ях буває таке, що одну дитину люблять чомусь більше другої. Звичайно, що таке холодне та безвідповідальне ставлення батьків досить сильно вплинуло на характер Романа. Коли я з ним познайомилася, то він був надзвичайно сором’язливий та мовчазний. Але завжди залишався дуже добрим. Він одразу привернув мою увагу, згодом я зрозуміла, що закохалася у нього.
Ми почали зустрічатися з Романом, він з часом почав змінюватися в кращу сторону. Тепер він був досить мужнім та впевненим в собі. Нам було комфортно та спокійно разом, я головне — я була впевнена в ньому. Коли він мені зробив пропозицію, то я не задумуючись погодилася. Я щиро раділа, що мене буде такий турботливий чоловік — це ж найголовніше в житті кожної жінки.
Коли я познайомилася з його батьками, то зрозуміла, що їм абсолютно байдуже на долю свого сина. У них не було жодних емоцій на лиці, коли ми розповіли їм про бажання одружитися. Звичайно, що мене це трішки обурило, але потім я подумала, що чужа сім’я — темний ліс. Дуже сподівалася, що в найближчому майбутньому все зміниться.
Коли у нас з’явилися діти, то я так і не побачила жодних змін в їх поведінці. Вони забігали до нас в гості на декілька хвилин, а потім одразу підривалися та їхали до молодшої донечки. Я ще десь в глибині душі сподівалася, що коли внуки підростуть, то вони з радістю зможуть залишатися в них або ж просто гуляти разом в парку, оскільки вони дуже люблять дітей своєї доньки і розумію, що і наших повинні любити, адже це діти, вони всі рівні та однакові.
На Новий рік ми з чоловіком вирішили запросити до себе додому свекрів та його сестру з сім’єю. Цього вечора я дуже хотіла, щоб всі стали ближчими. Подзвонила їм і вони погодилися. Навіть сестра сказала, що буде. Я була рада таке почути, сподівалася, що в найріднішому колі вдасться весело відсвяткувати Новий рік. Ми одразу ж взялися за приготування святкових страв.
Але напередодні Нового року зателефонувала мені сестра мого чоловіка та повідомила, що вона захворіла, а тому не зможе приїхати разом з сім’єю до нас, а свекри приїдуть їм допомогти. У мене від таких новин одразу помінявся настрій. Я не знала, як розповісти про це Руслану, оскільки він дуже надіявся, що нарешті посидить зі своїми батьками в сімейному затишному колі. Чоловік старався зі всіх сил не показувати свої емоції, але я його добре знала і все прекрасно бачила.
Ми вирішили не опускати руки, а влаштувати для наших дітей справжнє свято. Не хотіли у Новорічну ніч думати про неприємності. Свято пройшло просто чудово. А від сьогодні, ми з чоловіком зрозуміли, що не варто ні на кого покладатися. Вони всі дорослі люди та мають свою голову на плечах, ми не можемо заставити їх проводити з нами час та бути люб’язними.
Єдине, що мене зараз цікавить: от коли його батьки стануть старими та немічними, чи буде їхня дочка приглядати за ними? Чи вони на старості літ згадають, що у них був ще син і попросять про допомогу? Я впевнена, що ми з чоловіком коли-небудь точно будемо їм потрібні, але я не знаю, як я буду на це реагувати.
Як ви вважаєте, чому батьки Руслана так вчиняють?