Українка, яка живе в Чехії: “Я живу в Европi і тільки тут я відчула себе людиною. Чому? Я розповiм Вам”

Я вже довгий період часу живу в Чехії. На роботу я їжджу в чистому та комфортному транспорті, зі зручними сидіннями. Автобус завжди приїжджає вчасно, тому я можу спокійно спланувати свій графік.

Я проживаю в країні, де приблизно 60% населення не відвідує щотижня церкву і вважають себе атеїстами. Чехія славиться своїм автопромом і володіє відомими у цілому світі торговими марками.

На роботі мене поважають, не заставляють мене писати щотижневі звіти чи заповнювати «листи самооцінки», мені ніколи не доводилося щороку проходити атестацію або ж змагатися зі своїми колегами за підвищення чи добавку до зарплати.

У Чехії я вперше вийшла на сцену театру під час концерту нашої школи.

Я проводжу уроки в чудових та вихованих учнів, яких дуже поважаю та люблю.

Вулиці у моєму місті теж називаються чудово: «Липова», «Шкільна», «Курортна» і головна площа Миру.

Після роботи я не боюся ввечері повертатися додому.

Я із великим задоволенням щодня відкриваю для себе музику чеських композиторів.

Я маю право безкоштовно відвідувати семінари, майстер-класи, а головне – лише добровільно проходити підвищення кваліфікації. Наші збори з колегами завжди проходять весело.

Я можу гуляти парком і незнайомий мені учень може сказати мені «dobrý den».

Я отримую гідну та високу зарплату. Мою працю тут цінують та поважають.

Я можу подорожувати Європою, моя дитина з великою радістю відвідує щодня шкільні уроки.

Я живу у комфортному районі, з новими та чистими під’їздами, а також мені легко добиратися на роботу, бо є хороша транспортна розв’язка.

Я живу в країні, де кожен громадянин навчився правильно сортувати все сміття, а біля сміттєвих баків завжди чисто та немає поганого запаху.

Мені не доводиться стояти в довжелезних чергах на оплату комунальних послуг, а також не потрібно щомісяця знімати показання лічильників. Всі перерахунки робить компанія-постачальник.

Я знаю, що якщо мені стане погано, то за лічені хвилини приїде екстрена служба і нададуть мені якісну медичну допомогу.

В Україні мене переслідувала постійна депресія через:

  • критично низьку зарплату.
  • відчуття, що ти завжди комусь винен щось.
  • немала можливості купувати собі якісний одяг, лише секонд.
  • не мала змоги подорожувати.
  • жахливий стан наших доріг.
  • страшні та брудні маршрутки, які завжди переповнені людьми.
  • хамства та агресії.
  • занедбані прибудинкові території та під’їзди.
  • поганого ставлення до мого сина в школі.
  • несправедливий суд.
  • відчуття незахищеності.

Нам постійно намагаються довести, що неважливо, в якому куточку світу ти проживаєш, тому що в будь-яку країну ти привозиш самого себе.

Тоді чому, тут я нарешті відчула себе повноцінною людиною?

Мені прикро, що люди, які проживають в моїй рідній країні, повинні виживати, а не просто насолоджуватися життям.

І розв’язують питання, які так і не приводять їх до щастя, на яке вони постійно очікують.

А ви погоджуєтеся з жінкою?