П’ять років життя в Іспанії були просто нестерпними. Коли молоді приїхали на рідну землю, то пішли кожен своєю стежкою…
– Мамо, чекай! Ми через день приїдемо! – кричала радісним голосом у слухавку донька Леся.
Мама не могла стримати сліз. Нарешті її дочка летить до дому з Іспанії, де вона зі своїм хлопцем на весілля гроші заробляла.
– Миколо! Радість яка! Наша Леся їде! Весілля будемо гуляти!
Увесь наступний день сімейство Лесі готувалося до приїзду молодят. Мамі з батьком було настільки радісно та страшно водночас, що вони не могли зрозуміти що відбувається. У батьків був якийсь особливий трепет до того, що їхня дитина виходить заміж. Адже дочка була такою допомогою для батьків. Проте знаючи характер своєї дочки вони переживали чи життя складеться добре і не дарма!
Ну нарешті довгоочікуваний момент. Дочка і зять приїхали! Але тільки обоє. Без сватів і гостей. мама дуже насторожилась і спитала Лесю чому нікого немає.
– Чогось не вийшло, – відповіла.
Ну подумала мама, що затримуються свати. Всяке ж буває. Але зять того дня був сам не свій, чогось такий блідий стояв біля дверей.
– А чого ти в порозі, як сирота? – здивувалася Ганя.
– Сідай, чого стоїш? – не зрозуміла і дочка Гані.
– Значить, так. Давайте не будемо відтягувати. П’ять років тому я забрав у вас дочку і тепер приймайте назад. Женитися ми не будемо.
У хаті стояла тиша. Батько Лесі аж за серце взявся. Наречена також засумнівалась та почала нервуватись.
– Що ти сказав? Як не будемо женитися?.
– Так, колись я кликав тебе заміж, а зараз не хочу. Бо з тобою неможливо жити!
– А чого з нею важко? Чи не вміє зготувати, чи не прибирала? – тремтячим голосом запитала Ганя.
– Не знаю, чи вам вона казала, – зітхнув Василь. – Але я вже не маю сили з нею. Вона ревнує до кожного стовпа. при тому, що я навіть сам нікуди без неї там не ходив. на роботу разом, у супермаркет теж. А нещодавно взагалі собі придумала наковтатись таблеток, бо жити не хотіла. Під машину вона тоді кидалася, бо хлопець її покинув! Не хочу собі такої біди. Віддаю гроші Лесі та йду. Ми розходимось! Весілля не буде!
– Покинеш мене, так? Тоді я знову щось собі зроблю!, – нарешті озвалася дівчина.
Проте Василь вже не чув її слів. Лише грюкнув дверима на прощання.
Леся почала плакати та визнавати те, що це дійсно правда. мама була шокована, проте не почала кричати на доньку. Минуло трохи часу і донька помаленьку приходила в себе.
Але однієї неділі по трасі біля їхнього села заграли весільні музики – до церкви на святково вбраних конях у гуцульських строях їхав Василь з нареченою. Люди казали, що то його колишня дівчина, ще зі школи. Після цієї картини Лесю повезли у божевільню.
Там вона лікувалась майже рік, хотіла навіть у монашки піти, але потім вирішила почати життя знову. пішла працювати у сільський магазин і на неї задивився один словак. Виявилось, що у нашому селі він є забудовником дороги та курортного містечка. Чоловік старший від Лесі на 20 років, проте таки розтопив її серце.
Через два роки Леся жила у Словаччині та виховувала двох близняток. А тепер її мама кожного дня молиться за її щасливу долю.
Напишіть свою думку щодо такої поведінки дівчини…