Я зустрів гарну дівчину, в якої є син. Стали жити разом, але я не хочу вкладатися в чужу дитину. Ні зусиллями, ні грошима. Хочу свого. Хіба я не правий? В її хлопчика є рідний батько, він нехай і утримує його, забезпечує. Мої батьки зі мною згодні, а от кохана – ні.
Давайте за порядком. Я не так давно запропонував своїй дівчині почати жити разом. Стосунки у нас були досить серйозними. Я так хочу бути для не підтримкою і опорою і насправді дуже її люблю.
У наших відносинах все прекрасно, окрім одного нюансу. У моєї коханої є малюк від іншого чоловіка, проте перед її переїздом до мене я поставив їй всього лише одну умову: «Живемо разом, але ця дитина для мене ніколи не стане рідною».
Я створив усі умови для комфортного проживання її сина. Виділив хлопчику кімнату, зробив там ремонт і всі зручності.
Все так прекрасно. Адже моя кохана поруч, я можу обійняти та поцілувати з ранку до певного періоду. Поки до кімнати не вривається її малий і починається розгардіяш!
Я намагаюсь не звертати на нього особливої уваги і йду робити собі каву. Для мене це чужий хлопчик, якого я, на жаль, не можу прийняти.
Останнім часом я помітив, що у стосунках з коханою у нас вже немає такої пристрасті та бажання, як то було раніше.
Я думаю, що це все через те, що вона намагається приділяти більше уваги сину, ніж мені. Але дівчина каже, що я маю прийняти її сина для нашого подальшого майбутнього.
Невже всі наші почуття можуть бути перекреслені нерозумінням через цього хлопчика? Мені що, доведеться все життя ось так підлаштовуватися? Не впевнений, що саме цього хочу від життя…
Що мені робити в такому випадку?