Сьогодні той самий день, якого я боялася з дня закінчення школи. Вечір зустрічі випускників вже сьогодні

Як я не хотіла, щоб цей день наставав. Зустріч випускників школи.

Я не хотіла туди йти, мені немає що там робити. Я чула, що всі мої однокласники стали успішними, заробляють гроші, подорожують, а що я ? А я народила дитину.

Цим точно не похвалишся на зустрічі випускників, хоча це дійсно найкраще, що відбулось у моєму житті.

Присіла, та й почала згадувати шкільні роки і як мені було важко в той час.

Носила я зовсім не новий одяг, часто доношувала за своєю сестрою. Мені пощастило в іншому, природа нагородила мене гарною фігурою, яку, з дивних причин соромилась, але хлопцям я завжди подобалась.

В один момент, хтось постукав у двері. Я подивилась, а за дверима стояв чоловік, лице його мені було дуже знайоме.

– Хто це?

– Оксано, відчини. Це Дмитро.

– У мене немає знайомих чи друзів з таким іменем.

– Згадай, останній рік у школі, я вчився в паралельному класі.

– Дмитро! Ти дуже змінився. Костюм дуже гарний, мабуть, дорогий? Як ти тут опинився? – засипала я його своїми питаннями.

– Я приїхав за тобою, але бачу, що ти ще не зібралась. Зустріч випускників через пів години.

– Ти ж знаєш, що я не піду. Хіба не пам’ятаєш чому ?

– Я добре все пам’ятаю, тому ти обов’язково повинна піти! Це твій шанс показати усім, що ти була і залишилась хорошою людиною!

– А ти як мене знайшов? Ми ж зі школи не спілкувалися?

– А з ким ти й досі добре спілкуєшся? Наша класна керівничка Валентина Вікторівна дала твою адресу.

– Валентина Вікторівна? Зрозуміло. Вибач, Дмитре, але я нікуди не піду. Колись вони насміхались наді мною, вони мені точно не друзі!

– Оксано! Подумай ще раз.

– Я сказала – ні, не піду!

– Як хочеш. А я піду.

Дмитро пішов. Я не могла зрозуміти, для чого взагалі проводять ці зустрічі? Якби люди мали бажання, то спілкувались б і після школи, без всяких таких зустрічей.

– Кохана, хто це до нас приходив?

– Мій однокласник Дмитро заходив. Хотів, щоб я йшла на зустріч випускників.

– А ти, наскільки я розумію, не йдеш?

– Я не хочу згадувати про школу.

Через декілька хвилин, хтось знову подзвонив у двері. На порозі стояв Дмитро. Двері відчинив чоловік.

– Привіт, ви напевне, чоловік Оксани? Дозвольте з нею поговорити!

– Дмитре, ви вже поговорили, вона не піде з тобою на зустріч!

– Я зрозумів, добре.

Вечір ми провели з чоловіком в тишині, мені хотілось, щоб цей  день швидше закінчився.

Вранці Дмитро знову постукав у мої двері.

– Що трапилось?

– Згадай Івана, він вчора дуже реготав з тебе, говорив, що після школи, ти зовсім не помінялась і не хочеш бачитись з однокласниками. Я поговорив з ними серйозно.

Мені потрібно було послухатись тебе і не йти на цю зустріч. Вони залишились такими ж злими як були в школі. Не варто з ними спілкуватись.

Дмитро пішов, а я ще довго думала над цією ситуацією і зрозуміла одне, що коли людина цінує і поважає тебе, то вона буде спілкуватись з тобою, щоб не сталось!

А ви погоджуєтесь з Оксаною?