Ми декілька років поспіль змінювали орендовані квартири. Буквально одну за одною, адже скрізь знаходили певні нюанси з якими миритися не хтілося.
Тому ми безмежно зраділи, що нарешті можемо жити в приватному будинку. Вже навіть собі мріяла про ранкову каву на терасі, або про те, як я буду гратися з дітьми на власному подвір’ї.
Тепер усі наші друзі і родичі теж зраділи, адже тепер не потрібно йти у якісь заклади і витрачати гроші, бо можна просто посидіти у нашому подвір’ї. На перших порах і мені ця ідея подобалася, а після того, як ми поставили басейн, то взагалі… Що не день, то якісь гості.
Найобразливіше те, що приходять дійсно рідні люди: свекруха зі свекром, їхня донька (чоловікова рідна сестра) ну і племінники. Так, це круто, що у нас така велика родина, але у мене ще й своїх двоє маленьких дітей бешкетників, а тут ще й після племінників прибирати треба.
У мене ж всього два вихідних на тиждень. Невже ніхто не розуміє, що мені хочеться просто провести їх з сім’єю. Переробити усі справи в суботу, а в неділю відпочивати, як усі нормальні люди.
Так ще й, гостей потрібно чимось готувати, бо вони з собою нічого не приносять, а я далеко не багатійка. З чоловіком працюємо, як шалені бджілки, аби забезпечити дітей та себе, а тепер ще й родичів.
Наважилася я на те, аби взяти дітей і на вихідні поїхати до моєї мами, а чоловік якраз працював.
І знаєте що?
Після цього мене прорвало на щирість та прямолінійність.
Так ось, повернувшись до дому, я побачила, що в домі хтось був, а на території будинку суцільний безлад.
Спочатку подумала, що це злодії наробили. Зателефонувала до чоловіка, а він каже, що його батьки попросили ключі від будинку, бо хотіли гарно провести час на вихідних. Вони ще й не посоромилися взяти з собою друзів.
Мої очі налилися слізьми, адже те, що я видраювала до блиску тепер у нікчемному стані. Холодильник із запасом їжі на тиждень став порожнім, а на подвір’ї увесь газон у вугіллі, бо вони смажили стейки.
І що мені було робити? Зателефонувала до свекрухи, нагримала на неї і сказала, аби не приходила до нас без запрошення! Зрозуміло, що тепер ми з нею вороги.Та хіба таке можна терпіти?
Ми вклали усю свою молодість на те, аби придбати цей дім тоді, коли вони не дали нам ні копійки, бо вони придбали квартиру у центрі міста. Мій чоловік теж не розуміє мене каже:
-Тобі що їжі шкода? Чи прибрати так важко? Навіщо ти так різко говорила з моєю мамою?
Не розумію тепер нічого.
Можливо я не права?